Для українського бізнесу війна давно стала не лише питанням фізичної безпеки. Вона змінила саму економіку інвестицій. Підприємство може знайти кредит, побудувати склад, купити обладнання або запустити нову виробничу лінію — але один ракетний чи дроновий удар здатен за кілька хвилин знищити актив, який окуповувався роками. І саме цей ризик сьогодні дедалі частіше стає причиною, через яку бізнес відкладає інвестиції, банки обережніше кредитують проєкти, а страховики або відмовляються покривати воєнні ризики, або закладають у поліс високу премію. Пише agrotimes.ua

У проєкті державного бюджету на 2027 рік уряд уперше пропонує значно масштабнішу відповідь на цю проблему. На страхування бізнесу від воєнних ризиків та інші форми фінансової підтримки передбачено ресурс у 58,7 млрд грн. Для порівняння: чинна державна програма компенсації майнових втрат і страхових премій у 2026 році стартувала з набагато скромнішого фінансування. Тобто йдеться потенційно не про косметичне розширення існуючого інструменту, а про спробу зробити страхування воєнних ризиків окремим елементом економічної політики.

Найбільш дискусійна частина конструкції — джерело грошей. Уряд прямо називає одним із можливих варіантів підвищення стандартної ставки ПДВ на один відсотковий пункт — з 20% до 21%. Але це принципово ще не ухвалене рішення: зміна ставки потребує окремого закону. Тобто сам бюджетний проєкт не підвищує ПДВ автоматично і не встановлює нову ставку з 1 січня.

Саме тут і починається найцікавіше. Держава фактично шукає відповідь на запитання, яке українська економіка відкладала чотири роки: хто має оплачувати ризик війни — конкретний бізнес, страховик, міжнародний партнер чи вся економіка через податкову систему?

Від компенсації після удару — до системи, яка має дозволити бізнесу інвестувати до удару

В Україні вже працює механізм державної підтримки страхування воєнних ризиків. Із 2026 року підприємці можуть претендувати на часткову компенсацію вартості майна, пошкодженого або знищеного внаслідок воєнних ризиків, а також на компенсацію частини страхової премії. Програму адмініструє Експортно-кредитне агентство. Нинішні правила передбачають, зокрема, компенсацію пошкодженого чи знищеного майна до 30 млн грн на одного учасника, а також окремий механізм компенсації страхових премій.

Ця система важлива, але її масштаб поки що не відповідає масштабу потенційних втрат української економіки. Великий логістичний комплекс, елеватор, харчове виробництво, завод або енергетичний об’єкт можуть коштувати десятки чи сотні мільйонів доларів. Для таких активів навіть 30 млн грн компенсації — швидше амортизатор, ніж повноцінне покриття ризику.

Тому 58,7 млрд грн у проєкті бюджету-2027 цікаві не лише як велика цифра. Якщо механізм буде реалізований, він може змінити сам підхід держави: замість точкової компенсації після втрати — сформувати більший пул коштів, який дозволить частково субсидувати страхування ще до настання страхового випадку.

Для економіки це принципово різні моделі.

У першій держава допомагає бізнесу вижити після руйнування.

У другій вона намагається зробити так, щоб бізнес не боявся інвестувати до того, як щось сталося.

А це вже безпосередньо впливає на кредити, будівництво нових виробництв, відновлення складів, модернізацію агропереробки та рішення міжнародних інвесторів заходити в Україну.

Чому для аграріїв страхувати потрібно не лише елеватор, а й те, що в ньому лежить

Для аграрного сектору проблема воєнного страхування особливо складна. Вартість агробізнесу — це не лише земля, склад, трактор чи елеватор. Значна частина капіталу постійно існує у формі продукції: зерна, насіння, добрив, засобів захисту, готової продукції переробки або товару в дорозі.

Тому просте страхування будівель не вирішує проблему повністю.

Україна вже має окрему програму державної підтримки агрострахування. У 2026 році держава компенсує частину страхової премії: до 60% для господарств на прифронтових територіях і до 45% для інших агровиробників. Нинішній аграрний механізм насамперед орієнтований на ризики втрати врожаю через погодні фактори, однак паралельно розвивається і система покриття воєнних ризиків.

Логічним наступним кроком для масштабнішого фонду стає можливість працювати не тільки з фізичними активами, а й із продукцією. Адже для елеватора знищення будівлі — одна частина збитку. Інша — десятки тисяч тонн зерна всередині. Для переробника це може бути склад готової продукції, для ритейлу — товарні запаси, для експортера — вантаж, який ще не залишив територію України.

Якщо новий механізм зможе покривати такі ризики, він стане значно ближчим до того, що бізнес у нормальній економіці розуміє під повноцінним страхуванням.

Але саме тут залишається найбільше відкритих питань. Потрібно визначити, які категорії майна і продукції покриватимуться, які регіони матимуть доступ, якою буде франшиза, який відсоток премії компенсуватиме держава, хто оцінюватиме збиток і яка установа управлятиме всією конструкцією.

Тобто 58,7 млрд грн — це поки фінансовий ресурс, а не готовий страховий продукт.

Один відсотковий пункт ПДВ може стати ціною нового страхового ринку

Найскладніше питання — фінансування.

Підвищення ПДВ із 20% до 21% потенційно має одну важливу перевагу для бюджету: ПДВ є одним із найбільших і найбільш системних джерел державних доходів. Навіть один додатковий відсотковий пункт може генерувати значний стабільний ресурс.

Але для економіки це також означає ширший податковий ефект, оскільки ПДВ проходить через величезну кількість товарів та послуг. Саме тому уряд поки говорить про підвищення лише як про можливе джерело, а не про прийняту норму. Для цього парламент має окремо змінити Податковий кодекс.

Фактично вибір виглядає так: держава може створити великий страховий ресурс, який знижуватиме інвестиційний ризик для підприємств, але його фінансування теж матиме ціну для економіки.

Тому оцінювати майбутню систему потрібно буде не лише за обсягом фонду. Значно важливішими будуть три показники:

• скільки приватних інвестицій вдасться розблокувати завдяки страхуванню;
• скільки страхового покриття бізнес отримає на кожну гривню державного ресурсу;
• чи вдасться залучити міжнародних партнерів і перестраховиків, щоб бюджет не залишився єдиним носієм ризику.

Останній пункт критично важливий. У страхуванні великих промислових активів держава сама навряд чи повинна перетворюватися на єдиного страховика. Набагато сильнішою конструкцією може стати модель, у якій бюджет бере на себе частину найбільшого воєнного ризику, приватні страховики продають поліси, а міжнародні фінансові інституції та перестраховики ділять із Україною можливі великі збитки.

Саме така структура здатна перетворити десятки мільярдів бюджетного ресурсу на страхове покриття, яке в рази перевищує сам бюджет фонду.

58,7 млрд грн можуть виявитися важливішими не після атаки, а до неї

Страхування зазвичай сприймають як спосіб отримати гроші після збитку. Для України його роль може бути значно ширшою.

Уявімо компанію, яка повинна вирішити, де побудувати новий завод вартістю €50 млн. В Україні дешевша робоча сила, близька сировина і готовий ринок. Але власник розуміє: після ракетного удару він може втратити весь актив, а комерційний страховик або взагалі не погодиться його застрахувати, або встановить тариф, який зруйнує економіку проєкту.

У такій ситуації проблема вже не виникає після удару.

Вона виникає до інвестиції.

І якщо держава здатна зробити воєнне страхування доступним, вона фактично знижує ціну капіталу для всієї економіки. Банку простіше кредитувати застрахований завод. Інвестору легше погодити будівництво нового складу. Фермер може модернізувати елеватор. Виробник — відновити лінію не в Польщі чи Румунії, а в Україні.

Саме тому майбутній механізм страхування воєнних ризиків може бути важливішим за звичайну програму компенсацій.

Це потенційно інфраструктура для інвестицій під час війни.

Але між цифрою 58,7 млрд грн у бюджетному проєкті й реальною працюючою системою ще лежить великий обсяг роботи: законодавство, правила виплат, джерела фінансування, участь страховиків, перестрахування, міжнародні партнери та остаточна модель самого фонду.

Тому головна новина бюджету-2027 полягає не в тому, що бізнесу вже пообіцяли десятки мільярдів компенсацій.

Головне — держава вперше закладає ресурс такого масштабу на спробу вирішити одну з найбільших економічних проблем воєнної України: як зробити інвестицію можливою там, де ризик втратити все за одну ніч усе ще залишається реальним.

Джерело інформації: Agrotimes. Фото: ChatGPT